Санскрит і українська віра

 
 

Санскрит і українська віра

Замітки з порівняльного релігієзнавства



  В ІІ тисячолітті до н.е. серед індоєвропейських племен виділились арійські племена й поширилися далеко за межі Європейського континенту. Свій шлях вони почали з Центральної і Східної Європи і досягли Персії (Ірану) та Індії. Дослідження порівняльного мовознавства підтвердили відомості про найближчу спорідненість арійських племен з балто-слов’янськими, а також встановили місце їх первісного перебування – Південну Русь (Подніпров’я).

  Як завойовники, арійці стали правлячою династією в Індії приблизно в 1500 р. до н.е. Але, не зважаючи на це, історія не засвідчує слідів антагонізму з місцевим населенням. Навпаки, арійці цілком толерантно поставились навіть до місцевих релігійних культів. Історія виникнення індоарійської мови починається з часу принесення арійської мови в Індію й створенням Гімнів Ріґведи, які вже можна вважати пам’ятками індоарійської мови (близько 1200-1000 р. до н.е.).

  Найпершими центрами санскриту стали Пенджаб, пізніше області Куру і Панчала. Не слід змішувати санскрит, ведійську та давньоіндійську мови. Давня індоарійська мова – поняття ширше, ніж санскрит, тому що в неї входило більше діалектів, ніж у санскрит, який також мав свої діалекти. Класичний санскрит (літературна мова) використовувався протягом двох з половиною тисячоліть і дожив до наших днів. Деякі лінгвісти вважають санскрит вже мертвою мовою. Однак, під час останнього перепису населення Індії кілька сот чоловік назвали санскрит рідною мовою. Це були, як правило, вихідці з вищих каст – брагмани. Отже, маємо право стверджувати, що санскрит існує не тільки в пам’ятках художньої, наукової, політичної, релігійної літератури, але й в усній розмовній мові. Традиція усного санскриту безперервна, але сфера його вживання обмежена – релігійно-обрядова, кастова.

  Граматика санскриту за своєю досконалістю не має аналогів у світі. Санскритологи відзначають неперевершену точність лінґвістичного аналізу. Всі словоформи до найдрібніших деталей строго реґламентовані і витримані в класичному стилі. Як же могла в такі давні часи скластися ця досконала граматична система?

  Автором чи винахідником санскритської граматики був відомий індійський граматик Паніні, який жив приблизно в 4 ст. до н.е. Ще давні індуси вважали Паніні Богонатхненним і не мали сумніву, що свої праці він написав під прямим навіюванням Бога Шіви. Однак, за легендами, його дитинство було невеселим: його вважали за повного нездару і навіть вигнали зі школи. Та Бог Шіва змилувався над хлопцем і підняв його так високо в науках, що Паніні став творцем Божої граматики санскриту і засновником власної граматичної школи. Саме слово санскрит означає “вишуканий, досконалий”. Паніні в своїй праці “Аштадхьяї” встановив постійні форми граматики, що складаються з 4000 афоризмів неабиякої лаконічності. Ця лаконічність досягається системою точного алгебраїчного запису, єдиного серед граматичних шкіл світу.

  Інтерес до граматики виник в Індії у зв’язку з необхідністю збереження в недоторканому вигляді всіх священних текстів Вед. Величезне значення в ритуалах надавалося тому, щоб кожне слово, вимовлене при жертвопринесеннях, було сказане з абсолютною точністю й правильністю. Але слід пам’ятати, що мова Ріґведи – найдавнішої літературної та релігійно-філософської пам’ятки індоєвропейської культури – значно архаїчніша, давніша від санскриту.

  Релігійна свідомість Предків українців виникла на ґрунті найдавніших уявлень про Всесвіт, які нам залишили попередні цивілізації – трипільська, арійська, скіфська, слов’янська. На думку багатьох вчених (М. Сумцов, Є. Классен, Д. Чертков, В. Шаян, В. Абаєв, Г. Василенко та ін.), ведійська релігія була відома й на території України. Про це свідчить і Велесова Книга. Вже на Міжнародному симпозіумі з етнічних проблем історії Центральної Азії, що відбувся в 1981 р., вчені визнали, що первісною батьківщиною арійців треба вважати Північне Причорномор’я (Наддніпрянщину та Наддністрянщину).Тому цілком природно припустити, що Веди (Віди) могли складатися вихідцями з Придніпров’я або їхніми нащадками, котрі переселилися до Малої Азії та Індії, і тому ведійська міфологія має велике значення для реконструкції праукраїнських вірувань, записи яких до нас не дійшли.

  Основа ведійської релігії – обожнення сил Природи, вшанування культу Предків, славлення радості життя.Ці найголовніші риси мала й релігія українців-русичів до прийняття ними християнства. Поняття святості у ведійській релігії означало прилучення людини до космосу. Почуття святості як творчої сили дає просвітлення енергії духу й тіла.

  Знання про вмирання й воскресіння небесного Вогню (Світла Дажбожого) відоме в Україні близько 10 тисяч років. Поклоніння Великій Матері – родоначальниці Богів – було поширене вже у верхньому палеоліті: зображення її знайдене


Словник Ведичних Богів,
які мають аналоги в Українській Вірі

  Аґні – Вогонь-Сварожич; Бог Вогню, який проявляється у всіх стихіях: на Землі, на Небі (Сонце), у Воді (при освяченні вод, річок, криниць). Вогонь-Сварожич арійцями шанувався насамперед як Бог Жертовного Вогню, що возносить (з димом) жертву до Богів. Саме тому його ще називали “вісником”. Сварожич – Бог домашнього вогнища, “гість” у домі жертводавця. У Ведах існує мотив втечі Агні у води.

  Адіті – Богиня Безкінечності, Вічності; Мати Богів; Велика Прамати.

  Адітьї – Боги-сини Адіті; Боги-охоронці Закону Права (ведійське “Закон Рити”), серед яких Дажбог, Перун, Ладо, Доля та інші, що покровительствують різним сферам людського життя.

  Анша – Бог Долі, близький до ведійського Бхаги – Долі (на відміну від слов’янської Долі – у Ведах Доля – чоловіче Божество).

  Ар’яман – покровитель весілля, можливо, близький до нашого Лада.

  Асури – дослівно “наділені життєвою силою”; епітет багатьох Богів.

  Ахі Будхнья – дослівно “змій глибин”:близький до слов’янського Водяника, живе на дні потоків, річок.

  Ашвини, (Асвини) – два Боги-близнюки, які вранці й увечері об’їжджають землю на швидкій колісниці; близькі до слов’янських Спасів і до Рожаниць, бо є подателями всяких благ, спасителями і цілителями людей.

  Аю – “жива істота племені” аріїв – Дух Пращура; близький до українського Домовика, Діда, Цура.

  Бхага – Доля; податель великого багатства.

  Ваджра – дослівно “палиця Бога Грому Індри” – Блискавиця.

  Варуна – Бог Вседержитель, пов’язаний з первісним космічним океаном, охоронець космічного Закону Права (карає порушників цього Закону) – цим близький до Сварога. Але в парі з Мітрою (Мітра-Варуна) виступає символом поєднання Вогню й Води, де його сутністю є вода; пов’язаний з Ніччю, Місяцем, Таїною, Чарами. Людину він охороняє від страху, злих сновидінь, вартує їхні думки, дарує довге життя; покровитель співців; втілення світового порядку, покровитель підземного царства – цим близький до слов’янського Велеса. Образ Варуни у Ведах зазнав значних змін.

  Ваю – Бог Вітру; Стрибог, Посвистач, Позвізд.

  Вівасват – Бог Світанкового Сонця; Світовид, Дий.

  Вішну – Всевишній.

  Д’ява-Притхіві – парне Божество: Небо і Земля; чоловіче і жіноче начало Всесвіту, від шлюбу яких створений Світ (всі Боги і всі живі істоти та їхні діти); космогонічні міфи розповідають про роз’єднання (відділення) Неба і Землі та укріплення їх оремо. Велесова Книга розповідає про щорічні обряди шлюбу Землі й Неба.

  Д’яус – Батько-Небо; виступає в парі з Матінкою-Землею.

  Дадхікра – ім’я обожнюваного коня, ідентичного Коневі Світовита.

  Дакшина – буквально “винагорода за жертвопринесення”, Богиня, близька до нашої Зорі (Утрені), що означає вранішній час жертвопринесення.

  Дану – буквально “волога”, “потік”; мати Врітри, який стримує рухливість води; Індра-Перун убиває Врітру і випускає води – цей міф символізує кінець хаосу і початок Ладу.

  Індра – Бог Грому і Війни; те саме, що й Перун. Йому у Ведах присвячно 250 гімнів (більше, ніж будь-кому з Богів). Воїнські подвиги Індри виконують ще й космогонічну функцію: він породжує і підкріплює сонце, місяць, звільняє ріки і потоки, дає родючість полям.

  Індрані – жінка Індри; жінка Перуна – Блискавиця.

  Крішану – небесний стрілець-лучник, що охороняє Сому (священний напій).

  Марути – Боги Бурі, грозового дощу, блискавиці; супутники Індри-Перуна і його помічники. Зображалися як натовп юнаків-близнюків у яскравих шатах, що мчать по небу на колісницях, викликаючи грім і проливаючи дощ.

  Мітра – Всевишній Бог, що охороняє вселенський Закон Права; втілення світлого початку; епітет “Всевишній” у Ведах застосовується тільки до двох Богів: Мітри і Варуни; буквально “дружня угода”; можливо близький до Дажбога чи Сварога. Виступає в парі з Варуною як Закон єдності й боротьби протилежностей: правий – лівий, східний – західний, Сонце – Місяць, день – ніч, білий – чорний, літо – зима, космос – хаос, соціальний – природний, юридичний – маґічний; пов’язаний з присягою при Вогні (в той час, як Варуна – при Воді, Землі). Міф про викрадення Варуною жінки Мітри близький до українського мотиву боротьби Велеса з Перуном (чи Дажбогом) за жінку і небесну отару корів (хмар).

  Нава-ґва – Предки, що дали перші жертви Богам у вигляді 9 корів. (Пор. укр. Навья).

  Намучі – мучитель – демон, переможений Індрою-Перуном.

  Парджанья – Бог громової хмари та дощу; зображався у вигляді племінного жеребця, який запліднює все живе на Землі.

  Притхіві – Земля-Мати; див. ще Д’ява-Притхіві.

  Пушан – Бог охоронець доріг, покровитель тварин та матеріального добробуту; вірогідно, близький до Велеса. Народжений двічі: вночі на Півночі та вдень на Півдні. Його супроводжує Козел. Пушан є охоронцем людських шляхів, повелителем доріг (спасителем від хибних доріг), знавцем шляхів істини, шляхів до багатства, провідником душ шляхом Предків. Його волохатість пов’язана з підвищеною сексуальністю й родючістю, він також покровитель пастухів, поетів та співців, охоронець скарбів.

  Рита – Вселенський закон Прави – Закон круговороту Всесвіту, який підтримує космічний Лад (Порядок). Люди, що дотримуються Законів Прави, приносять жертви Богам, здійснюють всі належні обряди, заповідані їм Богами. Права невидима смертним: “Закон закритий Законом”, вона правується не іззовні, а зсередини самої себе (пор. укр.: “Права невідомо уложена Дажбом”). Рита, як і українська Права регулює рух Сонця, дощ, життя рослин, тварин, людей і діяння Богів – забезпечує збереження умов існування Всесвіту, людства і його моральних засад.

  Родасі – жінка Марутів, що супроводжує їх у походах – Блискавиця. (давньоруське “Молонья”).

  Рудра – Бог Бурі – батько Марутів; втілення руйнівних сил, але одночасно – цілитель; втілює ідею родючості.

  Савітар – Бог-Сонце, втілення животворної сили сонця; Дажбог, Світовид. Аналог давньослов’янському імені Світояр. Савітар поєднує три світи, три сфери Буття, тому його священним числом є три (Трійця); він – Бог щастя, розподілювач багатства, дарунків; дає силу, довгий життєвий строк, виганяє хвороби, охороняє від чарів, збуджує мислення; його молять про народження дітей. Його головна сутність – стимулювання добра, заохочення активності.

  Сома-Ванша – Місячна династія арійських царів, до якої належали багато історичних осіб (героїв).

  Сур’я – Око Боже – Сонце. Народжується на Сході, і, прославлений співцями, виходить із Небесних Воріт на небосхил; іноді зображується у вигляді золотосяйної птиці (пор. Мати-Слава з Велесової Книги), яка розганяє темряву й знищує ворогів, хвороби. Зцілює людей медом. Ушас вказує йому шлях.

  Сур’я-Ванша – Сонячна династія арійських царів (пор. Дажбожі онуки), до якої належало багато історичних осіб (героїв).

  Тваштар – Бог-Творець: створювач всіх форм (як живих, так і мертвих) у Всесвіті; зображався з топірцем в руці як майстер; аналог Сварога. Його епітет “прекраснорукий”, бо він є майстром-творцем прекрасних форм. Він викував колісницю для Індри-Перуна та чудесну чашу (місяць) для Соми, зброю для Брагманів; він покровитель шлюбу, приносить насіння, потомство, допомагає вагітним. Він батько Триглава. Зображався із золотими руками.

  Ушас – Богиня Вранішньої Зорі; зображається прекрасною дівою в сяючих шатах, що проганяє свою сестру Ніч, пробуджує й щедро обдаровує людей.

  Шушна – демон Засухи (укр. Суховій), переможений Індрою-Перуном.

  Яма – цар мертвих – первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення); перебуває в найвищому Небі Сварога.


  Тексти священних ґімнів Ріґведи складалися арійськими мудрецями, довгий час зберігалися в усній формі. Не кожен жертводавець умів промовляти молитви чи підібрати необхідні слова до того чи іншого ритуалу.

  Тому намагалися запам’ятовувати красиві поетичні словоформи, складені жерцями, співцями, поетами, знавцями ведчної міфології. Так зберігалися давні священні тексти.З виникненням писемності та граматики ці ґімни були записані, тому ними зацікавилося багато вчених, літераторів і просто шанувальників старовини. Оскільки для відродження всіх арійських релігій ці стародавні тексти мають неоціненне значення, мусимо дослідити їх з точки зору порівняльного релігієзнавства і міфолоґії та зробити переклад, пристосований до нових язичницьких ритуалів, відтворивши імена Богів ідентичних чи близьких до слов’янських. Пропонуємо таку реконструкцію одного з ґімнів Ріґведи, яку можна використовувати в Богослужіннях сучасних Громад Рідної Віри українців.


До всіх Богів
молитва під час жертвопринесення

Жертва прямує назустріч милості Богів.
О, Боги! Будьте милостиві!
Хай вона повернеться до нас Вашим благом,
Тим, що краще всіх знаходить
Правильний вихід із скрути.
Хай прийдуть до нас Боги з підтримкою,
Прославлені співами синів Сварґи!
Перун із силами Перуновими,
Стрибог із силами Стрибожими,
Лада із Рожаницями -
Хай дарують нам захист!
Хай захистять нас Рідні Боги:
Сварог, і Перун, і Вогонь-Сварожич,
Прабатько наш Род, і Дажбог
Хай вдовольнять нас у всьому !
Хай це нам щедро дарують Боги:
Сварог-Світовид і Дніпро-ріка,
Батько-Небо й Матінка-Земля.

Авторизована реконструкція Галини ЛОЗКО


  Тепер можемо відзначити, що при всьому багатстві санскритської лексики, не зустрічаємо жодного негативного значення, що стосується понять, похідних від Сварґи та Сварога. Навіть значення “сварити” швидше пов’язане зі звуком, піснею, сяйвом, що йде з Неба. Було б дуже примітивно, слідом за етноґрафом Василем Скуратівським, погоджуватися, що ім’я Сварог “потрапило в реєстр богів від грецького хронолога і прижилося завдяки етимолоґічній близькості: Сварог – цебто “сварливий бог”, або “бог, що свариться”; саме таким і уявлявся грім”, – як пише він у своїй книзі “Русалії” (К.,1996, с.55). В. Скуратівський, категорично стверджуючи, що “Сварог – бог з чужої мітології”, не помітив, що заперечив сам собі. Адже трохи вище він говорить про існування в Русі Сварожича-вогню.То чи не дивно було б русичам називати свого Бога чужим “по-батькові”? Якщо автор “Русалій” цитує Велесову Книгу для підтвердження своїх думок про Велеса, то чому ж він не помічає в ній імені Сварога, яке тут згадується більше двадцяти разів у різних варіантах: Сварог, Сварг, Сварець, Свареж, Сваржець? Згадуються також Кола Сварожі, Боги-Сварожиці, Сонце-Сварожіє. Чому не враховується також багатий ономастичний матеріал? Адже, відомо, що, коли християнство винищило писемні пам’ятки наших Пращурів, то народ зберіг імена Богів у назвах поселень (місцевостей, де стояли храми), річок, гір, урочищ та ін. В Україні назви з коренем Свар поширені на значній території: давнє городище Саварка, Свароме на Київщині, Саварка на р. Росі, Сваричів на Івано-Франківщині. Подібні назви існують по всій Слов’янщині й за її межами: Сварха і Сваравіс у Прибалтиці, Сверехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Сварчец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі. Чи треба ще переконувати, що Сварог – Прабог всіх слов’ян. І зовсім не обов’язково було князю Володимиру вводити його в свій пантеон у Києві, адже зображень Сварога не робили, бо Сварогом у вищому значенні вважалися всі сузір’я Зодіаку (Кола Сварожого), вони ж і звалися Сварожичами за ім’ям свого Прабатька. Знаком Сварога є символ чотирипроменевого рівнобічного хреста із загнутими кінцями – Сварґа (Свастя), що в українській мові близьке до поняття “Щастя”, і що засвідчує саме санскрит – найстародавніша індоєвропейська мова!


  Література.

  Барроу Т. Санскрит. М., “Прогресс”, 1976.

  Велесова Книга. К., Індо-Європа, 1994.

  Иванов В., Топоров В. Санскрит, М., Издательство восточной литературы, 1960.

  Кочергина В. Санскритско-русский словарь. М., “Филилогия”, 1996.

  Лозко Г. Українське язичництво. К., Український центр духовної культури, 1994.

  Миролюбов Ю. Ригведа и язычество. Мюнхен, 1981.

  Мифы народов мира.Энциклопедия в 2 томах. М.,1991.

  Рерих Ю. Тибетско-русско-английско-санскритский словарь: в 10 томах.- М., “Наука”,1990.

  Ригведа: издание Т. Елизаренковой. М., “Наука”, 1989.

  Топоров В. Функции кузнеца в свете семиотической типологии культур // Материалы Всесоюзного симпозиума по вторичным моделирующим системам. 1.(5), Тарту, 1974.

  Шаян В. Студії над Ведійською думкою // Віра Предків Наших. Гамільтон, Канада, 1987.- с.823 – 876.


Короткий словник
санскритських релігійно-філософських понять

  Савітар – Сонце.

  Савітрі – продукуюча, мати.

  Санатана – мудрець, один із чотирьох духовних синів Брахми.

  Сантана – поширення, продовження роду.

  Санто сана – задоволення, радість.

  Сасвар – таємно, непомітно.

  Сатван – воїн, борець.

  Сатьявант – істинний, правдивий; чоловік Савітрі.

  Сатья-Шравас – істинна слава; Святослав.

  Сва-бху – самовиникаючий; свій край, своя Земля, Батьківщина

  Сва-бхумі – рідна Земля.

  Сва-дхарма – свій Закон, своя Віра.

  Свайтья – білизна

  Сванта – спокійний, мирний.

  Свар – 1) сварити; 2) звучати, оспівувати, сяяти; 3) Сонце, сонячний блиск, небо.

  Свара – голос, звук, нота, голосний звук.

  Сва-Рай – самоуправляючий, самодержець.

  Сварґ’я – 1) той, що веде до Раю; 2) той, що приносить блаженство.

  Свар-ґа – 1) небесний, рухаючий небо; 2) назва одного з семи світів, у який переселяються душі померлих праведників.

  Сварґа-ґамін – вознесений у Небо (Сварґу).

  Сварґа-ґаті – відхід у Сварґу; смерть.

  Сварґа-кама Баг – прагнучий до Раю.

  Сварґа-Лока – те саме, що й Сварґа-Райя.

  Сварґа-марґа – 1) шлях на Небо; 2) Молочний Шлях (укр. Чумацький Шлях).

  Сварґа-Райя – Царство Небесне (Свароже).

  Сварґа-Стгіта – Бог.

  Сварґа-стрі – небесна Діва.

  Сварґаюкас – мешканець Раю, небожитель.

  Сварґ-їт – той, що досягнув Раю.

  Сварка – красивоспіваючий, восхваляючий

  Свару – жертовний стовп.

  Сва-руші – власна воля, бажання, радість, натхнення.

  Свасіта – дихання.

  Свастана – завтра

  Сва-стга – здоровий, веселий, психічно нормальний.

  Свастгана – власне місце, дім,житло, Батьківщина.

  Свастгата – здоров’я, благополуччя, спокій.

  Свасті – благоденство, процвітання, удача, успіх, щастя.

  Свасті-вас – благословення.

  Свасті-ґа – провідник до щастя.

  Свастіда – той, що приносить благополуччя.

  Свастіка – 1) свастика (давньоарійський знак благополуччя і благоденства); 2) схрещення рук на грудях – маґічний захист.

  Свастімант – благополучний.

  Свастіта – стан благополуччя.

  Сва-тантра – свобода, незалежність

  Сва-юні – материнське лоно; рідне місце.

  Сваяті – збільшуватися, розширюватися, розбухати

  Света-бгани – випромінюючий біле світло; Місяць.

  Света-вага – той, хто їде на білому коні (пор. слов’янського Світовида).

  Светана – прояснення, просвітлення.

  Світ – побіліти (пор. укр. “білий світ”).

  Світісі – білуватий, світлуватий.

  Сво-васья – майбутнє щастя.

  Сома – 1) витка рослина, хміль; 2) священний напій, виготовлений з соку Божественної рослини; 3) Бог Місяця та його день – понеділок.

  Сома-Дева – Бог Сома.

  Сотар – той, хто вичавлює сік для Соми.

  Су- – 1) префікс на позначення вищого ступеня якості; 2) префікс на позначення понять розмноження: родити, продукувати.

  Суварі – народжуюча.

  Су-Дева – істинний Бог; хранимий істинними Богами.

  Су-діва – прекрасний день.

  Сур’я – Сонце, Бог Сонця

  Сур’я-вара – воскресіння Сонячного Бога

  Сур’я-Свара – той, що має приємний голос; той, що звучить мелодійно

  Сура-пана – пиття священного напою

  Сурі – Богиня.

 



Создан 20 апр 2015