На горі високій

 

На горі високій

Погляд в глибину віків. Скіфські баби з головами Овна.



  В суботу 27 жовтня профспілка шахтарів організувала екскурсію в Святогорськ Донецької області. По-правді признатися, я там вже раз був і мені не дуже хотілося туди їхати через «бравих» казачків, які там підрядилися охороняти Святогірську лавру, через їхній неохайний вигляд, не першої свіжості засалену форму з лампасами, хоча гонору й пихи в них аж через край. Але залишимо їх. Природа там справді унікальна: тихоплинний Сіверський Донець протікає серед живописних крейдяних гір, вкритих лісами. То ж друзі мене вмовили і ми поїхали.

  З погодою пощастило – день видався тихим і сонячним. До обіду ми гуляли Святогірськими схилами, любувалися краєвидами і фотографувалися. Після обіду нас повезли в м. Ізюм Харківської області, бо там є цілюще джерело і бажаючі могли в ньому скупатися. Останнім пунктом нашої екскурсії була гора Кременець, яка знаходиться при в’їзді в Ізюм зі сторони Донецька, як нам пояснив екскурсовод: там знаходиться величезний військовий меморіал на честь звільнення м. Ізюма. Тут треба сказати, що це сама найвища точка в Харківській області, з її вершини, в ясну погоду, видно навколо десь на вісімдесят кілометрів. Ми піднімалися вверх по схилу гори вздовж вишикуваних один за одним танків, гармат, мінометів і «катюш» десь метрів триста. На вершині гори, в дусі радянської монументалістики, величезний пам’ятник, а метрів сто вправо, над трасою, я побачив степових вартових.



  Підійшовши ближче ми побачили скіфських баб і, о диво, я такого ніде ще не зустрічав – дві скіфські баби були з головами Овна. Ніде, ні на Кам’яній Могилі, ні на Хортиці, ні в інших місцях, де мені доводилось бувати, я такого не бачив.



  Перша скіфська баба одягнена в довгу сорочку до колін, підперезана поясом. На грудях одягнена пектораль, в руках вона тримає скіфський меч – акінак. Без сумніву – це або знатний воїн, або скіфський цар, який одягнув на голову маску Овна. Друга скіфська баба без одягу, сидить гола на троні, але в неї теж одягнена на груди пектораль. Ми знаємо, що в ті часи існував матріархат і це мабуть якась скіфська жриця.



  На території України культ Овна ввів першосвятитель Рама. Як пише відомий релігієзнавець і філософ в своїй книзі «Великие посвященные» Едуард Шуре: «Рама це – перший Творець орійської релігії, який виступав з лісів древньої Скитії в подвійній тіарі завойовника і Посвяченого, що ніс в руці містичний вогонь, той священний вогонь, від котрого загориться духовне світло всіх орійських народів». (ст. 31).

  Жив Рама, на думку Шуре, приблизно п’ять тисяч років до нашої ери. Його ще за життя вважали напівбогом. Він дав людям необхідні знання для виживання, врятував білу расу від чуми, за допомогою омели. Рама скасував поширене на той час людське жертвоприношення, звільнив жінку від рабства чоловічого, склав перший календар, навчив людей обробляти землю і багато чого іншого. Не всім сподобалися нововведення Рами, а був він на той час досить молодою людиною, і було оголошено війну проти нього і його прихильників.

  Рама не міг допустити, щоб споріднені племена воювали між собою в братовбивчій війні. Він закликав своїх прихильників покинути Скитію і вирушив на Схід, де був головний центр чорної раси. Рама звільнив від чорної раси Кавказ, Іран, збудував там, за словами Заратустри, розкішне місто Вір та підкорив Індію. (ст. 40). Він поніс світло свого розуму і знань народам Індії. За свідченням древніх книг Сходу, зробився розпорядником Індії і духовним царем землі. Жерці, королі і народи схилялися перед ним, як перед небесним посланцем. Під прапором Овна – символом Першосвятителя – учні Рами широко розповсюджували орійські закони, які проголошували рівність переможців і переможених, повагу до жінки, культ предків і утвердження домашнього вогню, як видимого символу невидимого Бога, відмову від людських жертвоприношень та рабства. Учні Рами понесли в Єгипет і до самої Окситанії священний вогонь, символ божественного єднання речей і роги Овна – емблему орійської релігії. Ці роги зробилися знаком святості, а потім і священицької та царської влади. (ст. 41).

  Символом Бога Сонця, Геліоса, в древній Греції також був Овен. Верховний Бог римлян Юпітер теж зображувався з рогами Овна.

  Те, що скити поклонялися Овну ми бачимо з унікальної знахідки на Черкащині – золотої пластинки з царського головного вбрання (V ст. до н.е.), яка була вперше опублікована в книзі «Українська міфологія» (Київ, «Либідь», 2002). Зліва, в кінці пластини змальовано обряд посвячення, сповіді чи благословення – Рама тримає руку (як боже покровительство) над головою іншої людини, у котрої в руках голова Овна – емблема орійської релігії, символ добра, світанку і достатку.



  Це просто чудо, що такі унікальні пам’ятки нашої історії збереглися крізь тисячоліття! А скільки їх понищено? Можливо ще є десь такі пам’ятки нашої старовини? Хотілося, щоб небайдужі люди відгукнулися і повідомили про такі знахідки.

 

  Використано матеріали з книги Сергія Піддубного «Філософія українського слова»

  Микола Заремба, Павлоград

  Культорологічний клуб «Українська цивілізація»



Создан 11 мар 2015